Самопідтримка: терапевтична вправа

Чи ви помічаєте – як багато у оточуючих людей самоагресії? Хтось скаже: агресію точно помічали :)

Парадокс у тому, що ті, хто агресивно поводяться з оточуючими, спочатку у такий спосіб поводяться із самим собою – звинувачують, нападають на себе.

Багато хто не звик прощати себе, хвалити, дякувати собі, помічати та відзначати свої успіхи. Це рідко хто вміє, зате в самобичуванні ми всі – фахівці.

Коли вимоги до себе та очікування від себе дуже високі, коли щоразу ми тримаємо напоготові ремінь критики, коли замість плеча підтримки ставимо собі підніжки порівняння з іншими, коли смакуємо свої недоліки та прорахунки, коли не даємо собі право помилятися – тоді напруга всередині зростає і дає себе знати дратівливістю, а часом вибухає гнівом і люттю. На жаль, під уламки цих вибухів потрапляють люди, особливо близькі.

Коли наш тиск на себе збільшується, ми починаємо тиснути на інших. Логічно, що отримуємо у відповідь злість, образи, опір – навіть там, де має бути все гаразд.

Тому життєво важливо навчитися самопідтримці. Для цього є гарна вправа.

Щоразу, коли ви починаєте себе лаяти і критикувати, уявляйте близького друга, якому ви все це розповідаєте. І від його імені починайте уявний (а краще вголос) монолог підтримки себе.

Які слова говорив би вам друг? Можливо він сказав би, що вірить у вас, що він з вами, що з кожним трапляється. Поплакав би поруч, обійняв, але точно не став би лаяти і звинувачувати. Чому б не стати собі другом, а не катом?